По осені сонце міліє, мов річка, розбита загатою,
По осені сонце на світ опадає кленовими шатами
І соняхом чорним, що літом світився за хатою,
А нині скрутивсь, мов ковінька старого мольфара…
І вицвіло небо, насупилось небо, посивіло,
На землю спустилось воронами й мрякою гливою
І ночі настали пречорні, страшні, та оливові,
Тож Бог й запалив нам ліхтарики вічні - Стожари.
