Заходило сонце. Між інших Майданом шукала
Того, хто у серці навіки. Як опій: щовечір
Недовго та все-таки б бачити… Мушу я коло
Безглузде розтяти (замкнулося раптом ще вчора):
Ховаючи очі казав, що змінив долі галс і
Що треба піти, що проблеми, що справи родинні…
Не вірю. По клавішах пальцем. Гудок. Далі голос
Жіночий: «Звільнився від всього» - й надривні ридання…
Загубляться в просторі відчаю гук та щенячі
Душі дикі скиглення. Гіллям засохлим тріщати
Надіям колишнім… Швидкої сигнал тишу ночі
Розірве – на жаль вже запізно… Світанок. Хрещатик.
