Нас було четверо – двоє хлопців, двоє дівчат.
Ми вже набрали повні пакети грибів,
Поколовши долоні хвоєю,
Вже пообідали над рікою,
Спостерігаючи, як по ній
Сплавляється до гирла осіннє листя,
Нагулялися по лісу, наговорились, насміялись,
І врешті підійшли до авто.
Лишилося тільки сісти до нього і їхати до міста,
А ми ніяк не могли змусити себе це зробити –
Ми кружляли довкола машини
І врешті, не змовляючись, сіли побіля неї на траву.
Як передати це?
Ми сиділи хвилин п'ятнадцять –
Не розмовляли, майже не рухались,
Не дивились один на одного,
Сиділи у якомусь заціпенінні.
Чутно було, як вітер налітає на дерева за спиною,
Як пахне чебрець, якого ми перед тим
Даремно намагалися знайти по запаху,
Як зовсім поряд, біля самої руки,
Пролетіла оса – з таким гучним гудінням,
Що ми здригнулися,
Таким дивним воно видалось у цій тиші.
Сонце вибивалося з-поза хмар і знову ховалось,
Почав накрапати дощ,
А ми сиділи і далі мовчки, не в силах піти.
Врешті дощ пішов сильніше,
Ми перезирнулися, розсміялися
І разом піднялися –
Наче після спонтанної колективної медитації
Отримали спонтанний колективний оргазм.
Як передати це?
Сорок хвилин машиною до міста, мовчки.
Нам було незвично, важко дивитися один на одного –
Ніби після якогось непристойного таїнства,
У якому ми брали участь.
Подруга поряд зі мною заснула,
Зовсім по-дитячому схиливши голову,
І я дивилася на її темні, вузькі, поколені хвоєю долоні;
Я дивилася у бокове дзеркало на друга,
Точніше – на його підборіддя
З міцно стиснутими устами;
Я дивилася на спину водія,
Що сам крадькома позирав на мене
У дзеркало заднього виду.
Я заснула.
Як передати це? –
Що ось минуть роки, забудеться і день, і ліс,
Зітруться із пам’яті обличчя друзів, їхні імена,
А зостанеться тільки подих вітру, запах чебрецю
І гудіння оси,
Яка пролетіла побіля самої твоєї руки…
