,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,В.Б.
Приніс у січні на свята
Годинник. Сяяло над циферблатом скло
І заздрила, іще невинно, подруг зграя…
Минуло літ із двадцять, та
У мене іншого немає й не було:
Не дарували, не купила, не змогла я…
Заводжу. Стрілки як колись
По колу йдуть собі – їх не торкнувся час.
Чому ж тоді не можна знов пустити серце?
Чому хто й скільки б не моливсь
Не вернеш? Всесвіт як з тобою весь не згас?
Не тямила ніколи й не збагну тепер це.
|
