вікна у наших будинках заздрять птахам
їхнім крилатим свавіллям марять поночі
коли господня долоня – сильна й суха
креслить маршрути
і хлопчаки-погоничі
ляскаючи батогами женуть зірок
до водопою за тамтими маршрутами…
безіменні хлопчики слухають хеві-рок
а вікнам…
їм залишається просто бути
бути прочиненими навстіж вітру, сну,
гамору вулиць, наповнених пішоходами…
вікна будинків, задивлені в далину
душі будинків – музика криштальної коди
їх запинають щоденно – такі сліпі
люди…
а вікна натомість до них світяться
попри фіранки – силою своїх склепінь
віддзеркаленням неба таким несамовитим
а потім…
якось приходить кінець всього
раптово – розсипаючись болючими скалками
вікна дзвінко вмирають
їх зустрічає Бог
на порозі до раю, зробленого зі скла…
