а смерть водила напувати коней
з косою проз любисток і полин
у біле вбрана взута в постоли
хустина прана рукави червоні
і коні мов попереду ішли
й немов позаду простували коні
на кладці привітала пастушка
йому надвечір дихалось привільно
йому у грудях марилось весілля
сорочка молодої ворухка
і дух стодоли і безмірна сила
а смерть його торкнула за рукав
а смерть у воду сонце покотила
а двоє коней бігли до води
а смерть на коней з берега дивилась
буцався чорний реготався білий
і розігнавши сутінки руді
журився Бог над чорним вододілом
одна зоря в руках його тремтіла
тремтіла друга в нього в бороді
а смерть лиш оскирнулась та й пішла
додолу вістрям косу нахилила
і вже заледве стримуючи плач
малий ангелик у сорочці білій
в село погнав корів осиротілих
поніс у торбі батіжок і брилик
прозорі пера гублячи з крила
