* * *
Великі міста
Напухлі від поглинутих
Людських доль
Малі містечка
Але історичні
Як зачахлі ембріони
Завмерлі в утробі
Примхливого
Демографічного прогресу
Усі ж люди самі такі
Вітають світ криком
Опарених киснем легенів
Прощають стогіном
Або і знов криком
Усі ж люди самі такі
Перса округлі
І засмоктливі уста
Лікті тверді
І болячі ребра
Тіла котяться
Із дня у день
Бетонними кущами
Ночі
Коли самотні
Як тріщини в життєписі
Через які стрибаємо
Із вечора у ранок
Ночі
Коли в них жах
Як чорні леза
Що ріжуть
Наше життя на дні
У великих містах
В яких ніколи випадково
Не зустрічаємо знайомих
У малих містечках
Але історичних
Де нас каміння
Очима щупає
А цеглини тисячолітні
Перемелюють наші життя
