Це плем’я кочове знову пливе на схід,
Пливе, як зграя риб на нове нерестище,
і сонце-вішальник відбамкує обід
Своїм прозорим тілом їм
і вітер в спини дише.
Пливе між тихих балок, де нехворощ по литки,
Де у кролячих норах - кістки їх праотців,
І виводки крільчат, і срібнозлоті злитки…
Пливе по морю трав, по вічності ріці.
За ними по слідах, по глинянім череп’ї,
По залишках багать і по золі курінь
Крадуться вовкозвірі і дикі звіровепрі,
І сивого туману підступна димна тінь.
Це плем’я попливе зі сходу десь на захід,
Із заходу – на північ чи, може, ген за овид.
Це плем’я проросте кущами вовчих ягід
і в шепоті вітрів свою залишить сповідь.
