Він полонив
її так ніжно
і водночас
брутально:
слова, слова!
І сану
інквізиторського
чорна риза -
променистий шовк
і вогнищ сяйв,
мов ореолів,
чи то аур,
що наче зміями
лискучими
сплітались.
Слова, слова! -
пекуча сповідь,
пекло каяття...
Він забував,
що плоть -
ніщо,
що лиш душа
ціни не має..
Червоне й чорне:
князь,
священник,
чи монах -
хто він? -
Любов,
життя,
чи смерть? -
Він шепотів слова
про те,
як розтерзає,
пустить з тіла кров,
немов дренаж,
ласкав і мучив
язиком вогню -
він брав,
він брав-палив
живцем її усю
і виганяв
з-під шкіри єресь.
Він шепотів,
він заклинав,
як екзорцист,
він обіцяв,
що вийде
полонянка з себе,
що звільниться -
ввійде
крізь браму скону
до Едему...
