Будинки роз’їдає до кісток
корозія січневих резервацій.
Погоду скільки цю не перемацуй,
одне лиш відчуття, що Бобик здох.
Ходити не годишся – дихай вслід,
слідкуючи, як діє містер Холод,
де місто-скло хтось ось-таки оголить,
і немовчання буде не для слів.
Угору глянеш – горе угорі:
конфіскували двісті гривень неба.
А хмарам – недослідженим амебам –
немає неба, то й земля гори.
А інший берег озера зими –
такий безлюдний, майже до безглуздя.
На берег той нікого з нас не пустять...
...Ти хоч один дістатися зумій...
