Як часто підводячи очі до неба,
і коли вже у них - ні сльози,
ти згадаєш про щось,
що так болісно в серце
ще з дитинства глибоко врослось.
І тоді серед тиші благаєш невпинно:
Повернись! Повернись! Повернись!
Бо самотність дзвінкою луною, як всесвіт,
резонує на хвилях душі...
Й там, під сонцем жагучим,
чужинним, далеким
сокровенне здійсниться на мить:
бачиш - он, білий сніг,
що давно вже не снився,
стелить чисте своє полотно,
і з-поміж сосен
у небі сузір'ям іскриться
Тиха Ніч. Таємниця. Різдво...
--------------------
(Sydney, 2005)
