коли площі холонуть під ляпасами дощів
і в клітини квартир розпливається стомлений натовп,
він виходить зі свого під"їзду у сірім плащі
й на безлюдній зупинці когось починає чекати
від тамує дощі цигарками, й асфальтні струмки
тягнуть буднів недопалки й листя пожовклі банкноти,
доки купчиться темрява навколо пальців руки
і нічні диваки йдуть на світло кіоску навпроти
...вона пройде, як завжди, по лезові погляду, і
не залишить ні миті, лиш встигне майнути в зіницях,
як пливе її тінь по асфальту і гасне в траві,
мов згасають у травах по літу зірки блідолиці
і він знову побачить, як випуклі краплі води
перед нею зависнуть на мить, щоб розбитись об шкіру,
як огниво ліхтарне спливеться у босі сліди,
і себе ні про що не питатиме, просто повірить
коли стануть злітатись уверх парасольки й плащі,
коли вітер хитне амулет на легких її грудях,
й вона зникне, лишивши напружений погляд ні з чим,
сівши в сіре таксі, що відвозить щоразу внікуди...
...він назве своє фото "Ота, що приходить з дощем",
він піймає її на ходу, не сфальшивить ні йоти,
він повернеться завтра у дощ, і чекатиме ще,
доки прийде вона - продавчиня з нічного навпроти
