Як там зазвичай починаються усі казки?
Жінка.
Бо справді – ще й зараз бувають такі жінки…
Чорним по білому,
зірвана тятива.
Нежить у жовтні – значиться, ще жива.
Плекає мрії, збирає порцелянових негренят,
годує сімнадцять кішок – і так щодня.
Жінка.
Достатньо гарна.
Ще не така стара.
Мати чиясь, коханка (може), або сестра.
Варить на зиму повидло з грушок і слив.
Сльози у подушку.
Чистить кухонний злив.
Ранок постукає – тиша всміхнеться вслід.
Жінка за сорок.
Тисячі тисяч літ.
Має багато неба – в погляді та вікні
Вірить прикметам
(трохи)
а чоловіку – ні.
Падає часто, потім встає – сама.
Геть неподібна до мене, зокрема.
Живе як може, як Бог на душу поклав.
Жінка-молитва.
Жінка, яку ти знав.
