Ще вчора ми поспішали
вулицею
і не зважали
на вітер -
він розгойдував
на деревах,
ніби чорні гірлянди,
принишклих ворон.
Ще вчора не було і натяку,
що відлига настане аж вранці -
що літак через дощ
запізниться,
що час і чекання
на відлучення
від землі і від себе
догорить
й перетвориться в попіл
від цигарок.
Що будуть сумні,
довгі погляди,
тремкі дотики
та відчуття нескінченності..
І раптом ти зникнеш,
відлетиш кудись
у гарячу Австралію,
в душні обійми
аборигенського серпня.
А навздогін за тобою
кудись на край світу,
через десять часових смуг,
через тридев´ять царств
і морів
полетять
лиш розвіяні клаптики
густих, дощових хмар..
А я?
Я залишуся в цьому лютому
разом з відлигою.
З відлигою,
що роз´їдає залежаний сніг.
