Осінь
довга, заплутана,перемелена,
ніби гендерна проза Оксани Забужко:
… кома_кома_ще_ кома_зникома, знову коми-комахи до лампи липнуть,
ці граки і горіхи – як же їх пронести до весни, через яке олов'яне вушко,
ця вереснева малина – останній солодкий шанс залишитись у липні,
де до спини прилипли піщинки,
де мовчання розлита густа мармелада,
де наші яблука крадені, поцілунки обірвані, прощання цурки...
і зривається вивірка з гілки –
і униз головою дурною падає –
і збивається дихання –
від розчулення
від знечулення
від малини у цукрі
