Мері, твій голос солодко-солоний від арахісового масла.
Мері, ти дивишся в небо, питаєш себе, чи не згасла.
Ти - вічно кудлата міс, що жує бабл-гам і п"є колу.
Мері, ну де твій Джон? - хтось спитає м"яко.
Ти щось промовиш, а те лиш почують собаки,
Що заблукали в нічному згусткові Арізони.
Чуєш? ламають підбори зірки в простраціях
І розбирає країну на пазли нова парцеляція,
Ти ж, певно, втягуєш серцем запах акації
І не помічаєш новин, де весь всесвіт тоне.
Мері, купи чотирнадцять суконь на пару тижнів,
Деякі складнощі нас перетворюють на ніжніших.
Деякі люди від того стають сильнішими,
Мері, бо деякі люди мають властивість вертатись.
Боже, як стрімко, мов смерч, заспіралюється годинник,
Мері, прощайся з небом лайт-боксової долини...
Мері, торкнись крилом до розпечених хмар картатих...
Мері, ти слухатимеш до щему знайомі приспіви,
ти малюватимеш зламаним нігтем в повітрі пристрасті,
ти вже не Мері, ти просто Марія, Машка, розхристана,
виставлена на розстріл вітру, що свистом стрічає містерів.
Мері, тебе називатиме так лише профіль на гугл-плюс.
Знаєш, тобі лишається лиш аромат Манхеттена,
ти й у крамниці купиш сто тисяч слів, заплетених
в вузол столиць паркетових, де вже не грають блюз...
