осінь сміється в обличчя. ти, певно, і сам посміявся б.
мій застарілий стокгольмський синдром віддає рецидивами.
осінь проходить, печаль проходить і дряпає пальцями
вчорашні ранкові всмішки,
фіранки. зливи.
осінь дрімає зранку і марить старими фліртами.
ми - дещо більше, ніж ті дві смішні фотографії.
я здаватимусь ніжною, екзотичною, до безнадії хитрою,
я - заручниця
найвічнішої мафії.
мій застарілий стокгольмський синдром б"є в вилиці.
ти не підеш, не зникнеш. я не піду, не зникну.
осінь розбірливим сміхом на сукню виллється:
Боже, як же я звикла,
як безнадійно звикла...
