Їх
Все більше сходилось до храму.
І вздоровляв, і гоїв рану
Він кожному, і так навчав:
"Остерігайтеся, сердешні,
Тих книжників, що ув одежі
Празничній никають. Хоча в
Їх посмішках медів без міри,
І скрізь вони, мов світоч віри,
В найкращі товпляться місця.
Такий помолиться завзято
Та й відбере вдовину хату,
Прогнавши сором від лиця.
Свій суд отримають пани ці."
(12. 41-44)
По тому сів біля скарбниці
Й почав дивитися Ісус,
Як бідний гріш туди вкидає,
Заможний більше – більше має,
То й мідяком бо не відбувсь.
І підійшла вдова убога –
Дві лепти вкинула небога
Маєтній людності на сміх.
Ісус до учнів: "Ось, дивіться,
Поправді мовлю – ця вдовиця
Поклала більше за усіх.
Бо всі на храм давали з лишку,
Вона ж – останнє пхнула нишком.
(13. 1-2)
Були при храмі вже надворі,
Аж тут із учнів хтось говорить:
"Поглянь Учителю – оця
Основа з каменю священна
Й на ній споруда незнищенна!"
Ісус тоді йому: "З лиця
Землі те все змете, мов порох
В один стрімкий потужний порух –
Вже бачу урвища нутро!"
(13. 3-4)
Сиділи ж на горі Оливній,
Як ті слова жахливі й дивні
Щоб розтлумачив Він, Петро
Андрій, Іван та з ними Яків
Просили: "Мов – якого знаку
Нам сподіватися, й коли
Те станеться, і хто призвідця?"
повний текст твору можна знайти тут: http://bukvoid.com.ua/library/oleksiy_ganzenko/yevangeliya_vid_marka/ )
