… а малою любила томати і пса Тузика,
танцювала на біс, жбурляла у зал картузика,
і жила в тобі правдива на диво музика.
А тепер… навіть янгол не скаже, де ти – тепер.
Де твої переламані ребра, параболи і преамбули.
Відлітали на південь сойки – певно, звабили.
Кажеш, сойки неперелітні?
бракує фабули,
і не пишеться зовсім, і безгрошів’я, і етцетер…
Під ногами реальність ґрунтівкою перебитою,
і тупочуть лукаві коні, і б’ють копитами.
І стрибає у бричку чарівна фея, і ти непитано
нерозгорнуто раптом отак стаєш собою і край.
І звірієш від люті, квилиш від болю – видихни.
Тверезієш чи може то ранок такий видався…
Ти і вітер, що пахне кавою, пестить вилиці –
з вас усіх тільки яблука знають дорогу в рай.
З вас усіх тільки небо назавтра не стане кадрами.
І згадалося раптом таке нетутешнє, ядерне…
Твоя перша любов – сивочолий старенький падре –
окуляри на гумці, сутана, діла-дрова.
Ви любили молитись у храмі, коли порожньо.
Коли спокій у серці просіяний, наче борошно…
Ти поспи – наш вихід з тобою нескоро ще,
а прокинешся потім, зрозумієш – таки жива…
