Я повертаюсь до рідного сірого неба.
В ніжних цілунках роззолотилося листя.
Яблука сяють, як ніжні дівочі перса.
Танцем-арканом ряди кукурудзи сплелися.
Може хто знає, як жовкне ця осінь, коли?
Ранки торкають холодними пальцями крони.
В смутку туманів цій осені так заболить
спогад про літо, про щире й таке безборонне...
І проступають відбитки щасливих часів
в листі - про сонце у в очі прокинеться пам'ять.
Знаю, і вірую, і відчуваю без слів -
осінь, як доля, всміхнеться.
Рідною стане.
