коли на небі спалахують зірки
я пригадую твої великі очі
і як щоранку ти не хотіла просинатись
бо ліжко ще тепле а поза ним не надто
твої питання були дуже
екстравагантними і надто цікавими
щоб на них можна було знаходити
логічні відповіді
якого кольору вітер?
ти віриш що він кольору
стиглого памаранчу?
як ти думаєш я любитиму
тебе понад усе на світі?
те що є надто не є дуже добре
треба в міру бо коли мало тоді
відчувається цінність того що є
зараз грозу б мені
торкатися променем сонця губ твоїх
пити з дна долонь по краплинах солений дощ
визбирувати твої волосини на моєму одязі
вдихати до болю знайомі запахи твоїх парфумів
пригадувати контури обличчя і обриси тіла
по клітинах вибудовувати щось нове
заміну тебе
заміну світу
але щастя невловиме
таке невловиме
де ж ти?
де ж
