Ти зелене серце не ховай в болото
О, Полісся любе! Де ти, що ти, хто ти?
Моляться дерева, заламавши віття.
Плями із урану - попіл лихоліття.
Ягоди мов сльози закриваєш мохом.
Де Полісся серце, хто його сполохав?
Вже й бурштин згорівши не зігріє духу.
На базальт холодний прикладаю руку.
Камінь не розрадить, камінь може свідчить.
Вмерлими садами розгулялась вічність.
І в озера вічі вже не падать зорям,
По болоту ходить смуток неозорий.
Посірілі «люде» в «тьмяне» все убране.
Де, Полісся серце? Хто його ховає?
