Маскарадів сяйво хистке,
вікна, як хрести напнуті
і дерева чорні, в блистках,
наче в сні, імлою скуті.
Сплинуть радощі, потроху
чари зникнуть, наче пара
з вуст замерзлих, ані кроку:
вже зове нудьги примара,
та стомився геть музика
грати ноти кольорові
і розлука нишком, тиха,
зводить нанівець розмови.
