Перстень темряви ночі навколо -
зорі світять очима гадюк.
Заворожує серце магія слова,
шепоту змія отруйних спокус.
Досить-досить! Нехай буде тиша!
Kажуть, що з тиші приходить Бог -
на початку усього були, мабуть, сльози -
і крапала з неба іскрами ртуть:
як в ній розчинялося золото сонця,
так душа потопала в пітьмі,
і здавалося, пило серце живу й вічну воду -
аrgentum vivum**, мов куля, тяжіє на дні.
А в небі - неначе смарагдовий камінь,
перснем ночі і року блищить Зодіак -
пожирає вже вкотре себе Уроборос
вічним циклом буття й небуття..
Там зі смерті в життя протікає
аqua permanens*** - астральна ріка,
там іgnis sacer**** - вогонь не згасає:
Меркурія ртуть - вода і метал.
І поки пило серце до дна цю отруту,
наповнялась живою водою душа:
смерть і кохання, спокуса і згуба -
стали кристалом любов і життя.
Кажуть, Бог живе там, де є тиша,
де вічності сяє живий діамант.
Серце, отруєне словом, назавжди затихне,
на камінь мовчання лиш крапне
срібляста сльоза.
---------------
* - (комент.) - про cамопізнання (за концепцією К. Г. Юнга, котрий використовувв знання алхімії у своїх наукових працях з психології).
**аrgentum vivum - (з лат.) "живе срібло", Меркурій, тобто ртуть.
***аqua permanens - (з лат.) постійна, незмінна, "вічна вода".
