Скажи, мій друже, нащо це буття,
як гілка зламане, живицею стікає
в пісок майбутнього і там стає собою
в полоні, що дарує набуття?
Ми живемо, та ніби нас немає,
а те, що нас оточує з тобою,
-- наче відлуння, наче почуття
хватання вітру, що завжди втікає,
а ми стоїмо, стиснуті юрбою
серед чужих думок та різного сміття.
