Червень мудро запікся. Завмерли зозулі в годинниках,
Віддзвонили шаблі. З п’єдесталів зійшли переповнені.
Грім на мертвих долонях вітрів татуює вчорашній родинний прах
Грішний гріш та на очі. Тілько місяць один бере з повені
Відчай істини істин, або суд судів сивих ідолів,
Що сидять за столом і чекають прозорості в келихах.
Твоя названа кров братовбивств намальована небом на титулі.
Ти у сни відійшов, бо ця ніч нічия і година лиха
Тихо з прадуба сік розпиває. От побачиш де яблуко вимилось
В руки сонцем впаде і поблякне пора зарікатися.
Відбувається гнів – забарились в дорозі ці зими щось,
Що задують вогонь. Соковита любов у незміряних ратицях
Повсякденної кóристі, чи корúсті в кориці та паприці;
Час до сфінкса збиратись через Стікс до супокою мертвих.
Я не знаю як все це назвуть – сива біль на плечі, а в руці
Мовчазні сторінки недописаних книг. Що ж, бачиш тепер ти
Як вмирає країна, як зомбують тебе, як хоронять живцем твій голос,
Як в мозаїці битих дзеркал ти вечірньо-безсило завершеним став…
В заповідних стежках, як і ти, я самотнім із світлом знайомивсь,
Але впевнено знав, що щастя моє попередній за мене у себе всмоктав.
24.о8.2о11
