| © Ostap, 20-08-2011
|
Де він народився?, та звідки я знаю
Якось мені пофіг, та точно не з раю,
Здорові як брили були в нього руки
А очі паскудні як ніби в гадюки.
Він дуже психовий, ше змалку напевно,
Кидалося зразу це в очі відверто,
Тягнув він її за собою шалено.
По вулиці темній, як нам й було треба.
Вона натерпілась вже стіки від нього,
З ним років вже з п’ять, трохи більше без нього,
Я так її хочу так хочу, так хочу,
Але ж як дивилась вона йому в очі??
Як? Як ? після всього, він ж псих, ненормальний,
Тупий кретиноїд, паскуда банальний,
І знав, шо кохала вона, чорт, страшенно,
Не міг це вже бачити тупо смиренно.
А зараз я, любий, набю твою пику,
В моїй голові все зтуманилось дико,
Давай ти і я, кулаки, очі, груди,
Я зрадістю вибю усі твої зуби,
До нього підбігли нас п’ятеро-троє
Вже не пам’ятаю, та точно не двоє.
Я вирвав її з його бісої лапи,
Вона ж відштовхнула мене, все крізь мати.
Заїхав йому з всьої сили я в пику,
Ох стіки ж від неї тоді було крику,
Ше двоє тримали його, я ж, скотина,
Не зміг зупинитися, блін, як дитина).
І скоро всі руки були вже кроваві,
Він впав на асфальт розбиватися далі,
Тоді різко стрибнув на мене, собака
Й заїхав в пащеку зі всього розмаху.
Я впав, перекинувся, встав й знов до нього,
Давай!, я кричав, не чекав я такого.
Вона теж, лежав він, я копав, як дикий,
Ох як ж мене бісять усі оті крики.
І раптом вона в мить рвонула до мене,
В очах потемніло, все чорно-зелене,
Я впав на коліна, волав як здурілий,
А поряд і він тут лежав занімілий.
Всі вшились, лишилися тіки ми троє,
сирени десь, звідкись лунали, герої.
А потім шо стало не знаю, не ЗНАЮ!!
Як міг, то б змінив би я все, обіцяю!
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
