Ані світла в кінці тунелю – ні самого тунелю.
Жовта осінь погрожує дулом тобі з-за рогу.
Залишається час до ранку – наївний неначе нелюб.
І свобода збирати речі, збиратися у дорогу.
І неспокій такий солодкий чи, може, то просто криза…
Криза віку, пошуку, порожнього болем тіла.
Жовта осінь – допоки ішла сюди, манівцями визріла.
Надкусила ті яблучка.
Хотіла–перехотіла.
Все отримала – карти, гроші, в додачу ключі від хати.
Не соромся, приводь свого хлопця – сьогодні можна.
Предки десь на курорті, ну скільки ж йому чекати?
Слухай, дівчинко,
ну не будь така відморожена…
Скільки там того обрію?
Лелеки змовчали правду.
Їм іще відлітати. Їх завтра уже не буде.
Жовта осінь приходить – левиця з чужого прайду.
І пухнастою кицькою сідає тобі на груди.
