Дивна земля , що пройшла моє серце навиліт,
кулею літа, так швидко, як тільки змогла.
Я перестану тут жити.
Зі стрілкою надпис “На вирій” –
от і усе по мені.
Згускне ночі смола.
Пальці трави не хапатимуть вітер за чуба,
спогади глибоко, аж під корінням верби.
Ребрами хати уткнулись у всесвіт, де грубо
хтось наліпив і ярків, і площин, і горбів.
Тільки ця куля – моє лікування старече,
вечір приречений бути тепер до кінця.
Я пересічний, земля наді мною – предтеча
Сина, який у вітчизні впізнає Отця.
