Без тіла, як без простору – на цвях
почеплять душу, і дощити в борг
почне гучна експресія звитяг.
Зупинка тіла станцією “морг”.
І моря по коліна – не замало,
де мама миє раму і ромале
не знають римське право, хоч шаманом,
є іноді їх баро, як рибалить
в кишенях і коморах. Це життя,
таке до остогидності смішне.
Коли б од неба крихітку відтяв,
отямився б із тими, хто іже.
Без долі, без родини, без надій,
цінителем видихувати крик.
Гравець без гри. Хильнув би по-одній,
допоки світ рядном ще не покрив.
А потім, знай – без простору й хрестів
повзтиме мій метелик-душогубець
у снах, які на волю відпустив
цілунок незабутній... Де я буду?..
