Коли тече у роси небо,
І сонце з вітром заграва,
І місяць у кімнаті стелю,
Зірками рясно засипа…
Коли торкнувшись дива
Запалюєш у темряві свічки
Незграбно й так дбайливо,
Немов нові, осяяні світи.
Коли у смутку тої кари,
Що день собою ніч несе,
Купаєш серце у печалі
Мов пишучи душі есе.
Бо цвітом світанковим
Умиється у вечорі зоря,
І я закохана Тобою
Впиваю Божі Словеса.
Коли тече у роси небо
Й душа від радості Жива
Я йду… до Тебе.
В щастя вбрана молода.
Зірками всипана до дна –
Криниця чистої води,
Зі спраги випита, свята
Немов нетліннії сліди.
