Во глубине сибирских руд,
Храните долгое терпенье.
Не пропадёт ваш скорбный труд…
Олександр Пушкін
Я народжений в гнилі епохи, в сумбурі совків-сурогатів
Фарш совдепій і досі на мені ставить пробу госзнаку.
Б’юся бивнями я у чугунні постсовіцькі червоні гаранти,
І до нині кручу заборонені, з чорного відео, ФАКИ.
Забинтований імідж ідей змінився на жовто-блакитне
Я зомбовану школу облишив, здається, ще в сьомому класі.
Діставав недозволене хеві, розумів – ця епоха безплідна –
Що ж народить в собі пустоцвіт, забадяжений на дисбалансі?
Крихту крику б мені. Першотравню, згадайте, хрестові походи.
Серп-і-молот, ту свастику вовчу, обміняли генсеки на тризуб.
І на запраних спідніх господніх на гвіздку розіп’ята вкотре
Бутафорна позичена зброя. За борги на Тверській Мони Лізи.
Ця вистава трагічна. Розстріляти усіх хто без ГМО нас хімічить
Йван Іванович вмер, та тепер еврозорі в респекті, та Гранди.
На узліссях ми дринчили вайн, вогнегасник ото б возвеличить!
То по нас в сонцеверті століть, плачуть ратуш іржаві куранти.
Ця епоха згубила протест, слух проколотий пірсінґом зовні
Елементом з відзнакою пофіґ, що заллєш ти на поприщі вогнищ.
Поруйновано все. Ностальгія? Ні прокльон, що порожні долоні
І народ не підніметься вже із руди скам’янілих родовищ.
