Щастя в дірявім човні
хвилі солоні гойдають.
Тепле ще, та неминуче
холодом кане в пістні
миті. У смуток безкраїй.
З часом рівниною кручі,
звідки торкнутись до зір
можна, впадуть на мінливий
терен життя. Щезнуть пути
з митей, що вміщують вир
щастя, що пестить грайливо...
Ще хоч би хвильку відчути...
Вирине, може, колись,
щастя з безодні лихої,
де, як хурделиця, свище
смуток. Уїдливо. Скрізь.
За тепловою шкалою
серце все нижче та нижче...
