Як солодко, як боляче, як дивно
заплакати над римами твоїми
надривами,
нестримно і нестерпно.
Для когось я, можливо, просто стерво.
Для тебе – згадка ночі-пантоміми,
де тіло – дибки, а душа – на дибу…
Не дай мені подати вдруге голос
і подихи мої не заримовуй.
Я сили вчуся рік чи трохи більше.
А досі не навчилась навіть тиші
і досі у твоїм гублюся слові,
і плачу в нім така безбожногола…
Як солодко, як боляче, як дивно
здіймати душу власноруч на дибу…
