ти залишишся в паперових човниках розлініяних
і щовечора я приходитиму додому...
хоч би край, хоч би небо розтануло плямою синьою
і не снилось, не снилось ніколи, нікому.
ти залишишся, тільки я вже - далеко звідси.
і якщо відчувати надтонко - то це смак кориці,
це смак льоду і лайму, а ще - запах вітру, що колиться,
і з околиць злітаються дивні плітки і все скоро зміниться,
твої вилиці стануть гостріші і на міліграми волосся легше...
це як вперше, хоча це давно не вперше.
я читатиму найприкріші вірші,
я дивитимусь на людей по-іншому,
і знаходитиму в піснях особливий сенс, по вівторках
буду їх шукати в мережі і слухати поза межами,
поза чаєм із цукром і подарованими цукорками
і обгортками, що нікому вже не належать.
ти залишишся в тому літі дві тисячі одинадцятого,
буде липень у серпні, а вересень... все забувається...
я ділитиму понеділки з невідомими нескінченними зливами.
а можливо, все добре. можливо, щаслива я.
