Убита ніжно у нічнім саду,
Завмерла я знеможено у крику.
Печаті лиха на вуста лягли,
Безгучно місяць-ніж упав..
і грізна
мов жриця
тиша
провела біду -
зі слів незронених на горлі риску…
Між «до» і «після».
Як?..
Чому?!
Коли
ми розпалили
(не любов наріжну) -
солому тіл
(а не вогонь із душ)?
Вмить жар зотлів...
І в тім гарячім приску
затерпла я вуглинкою в золі,
В нічнім саду тобою вбита ніжно…
