Чую, кличе мене море
в крижані свої обійми.
Море, я тобою хвора-
переслідують видіння
загадкові. Не підкориш!
Не заманиш, не заручиш!
І, в депресії осінній,
ухопившись за поруччя,
повторятиму: я вільна,
неприсвоєна, нестримна,
як і ти, що мене кличеш.
Море- море... сірий відчай,
чорний смуток, вічне горе.
Прислухаюся. Той голос
до мого подібний дуже.
Наче я себе втішаю:
краще морем чорним будеш,
без надії, без бажання...
15.10.2008
