По тім Ісус у Назареті
Почав звіщати Божу Вість.
Коли ж навчав у синагозі,
Глузливий шепіт при порозі
Почув: "Чи ж Він поважний гість?
Звідкіль набрався цей науки?
Та ж знані нами теслі руки,
Марії сина, що Його
Брати та сестри ось між нами."
І кпили над Його словами,
І Він те бачив, і кого
Б не стрів, то глум ціляв із ока.
І Він сказав до них: "Пророка
Шанує всяк із давніх літ.
Лише нема того в вітчизні –
Пророк байдужий материзні,
Байдужий дім до нього й рід."
Тут чуда не вчинив Він дуже –
Без віри ж Дух Святий мовчав.
Лиш вздоровив кількох недужих
Та по околицях навчав.
(6. 7-13)
Дванадцятьом же, що при ньому,
Казав Ісус не по одному –
По двоє рушити в світи.
Навчив нечистих виганяти
І не велів нічого брати,
Хіба що палицю, та йти.
Казав: "Од хати йдіть до хати –
Всяк Боже слово має знати.
Коли ж в якому з міст, чи сіл
Не приймуть вас на власне лихо –
Зле місце ви залиште тихо
І пил з сандалій обтрусіть.
Те місто грішне, вам гово́рю,
Содому заздрити й Гоморрі
Запізно стане в судні дні."
Вони ж пішли й чинили дії,
І повертали до надії
Того, хто був уже на дні.
(6. 14-29)
Нарешті вістка про Ісуса
Дійшла й до Ірода, що бувся
Намісником на тій землі.
Котрийсь із двірні скулив око,
Що буцімто Ісус з пророків.
Той взрів у Ньому лик Іллі.
Тетрарх їх вислухав обачно
І проказав: "Івана бачу
Христителя, що встав з гробів.
Тому то й чути дивні речі."
Бо ж Ірод, голову Предтечі
Відтявши, клопіт мав собі.
А все за ту Іродіяду,
Що з нею цар, не давши раду
Старечій хтивості своїй,
Зійшовся вкупі проживати,
Вона ж була жоною брата.
Іван, прознавши, винуватив
І закидав йому та їй
Законів Божих ницю зраду.
Те злю́тило Іродіяду
Й Івана пхнули в темний льох.
Старий же чувся винуватим –
Частенько відмикали ґрати,
Він ліз в Іванові «палати»
І довго там сиділи вдвох.
Аж ось бучні настали днини,
Коли тетрарха іменини
В палаці святкували всі.
Прийшло старшин, мов для параду.
Між них було й Іродіяду
В гріховній бачено красі.
Її ж донька, прудка та гожа,
Годила танцями вельможам
І був у захваті тетрарх.
Казав: "Усе, що маю змоги,
Проси – кладу тобі під ноги!
Хоч би й півцарства. Злото – прах,
Красою ж досі я не ситий."
Донька до мами: "Що просити?"
Та, не забувши ревну лють,
А ще ж була добряче п'яна,
Сказала: "Голову Івана
Сюди на таці хай несуть!"
І підійшла мала до трону,
І побажала, й за корону
Вхопився з розпачем тетрарх.
Та царське слово – річ висока,
Тож скоро голову пророка
Принесли в залу всім на страх.
Коли ж до учнів долетіла
Печальна вістка, тлінне тіло
Було поховано, як слід.
повний текст твору можна знайти тут: http://bukvoid.com.ua/library/oleksiy_ganzenko/yevangeliya_vid_marka/ )
