І говорив же я собі
Рубай канати!
Давно пора вже щось міняти.
Їдь на Захід.
Досить м'ятись!
І залишався знову...
І бачив, як все повертається,
Щоб обернутись по-старому.
І переконував себе
Лише в одному:
В наступний раз все буде по-новому.
Не в силах щось змінити
Чи просто зупинитись
Я залишав для себе
Участь спостерігача -
Стояти осторонь,
Дивитись.
І сподіватись,
Що в наступний раз
Якась небесна сила
Вже не дозволить помилитись.
А може навпаки -
Прискорить час
І врешті дасть мені втомитись
Від безкінечності й безглуздості повторів.
Старий, я говорив собі,
Ти добру сотню літ уже не бачив моря.
Все тільки город, город, город...
Без результату, оправдання сподівань.
Як тебе зло і бруд цей морять.
І дня прожить не можеш без вагань.
А скільки буде ще таких поневірянь?
І знов говориш сам собі:
Ну все, відстань.
Та ні, ти тільки глянь!
Ходи, тут дуже близько.
Все що навколо тебе - це і є ти.
Весь цей великий світ у твоїй голові.
В тобі.
І тут нікуди не втекти.
Не намагайся щось змінити -
Сам змінися!
І лиш тоді від негараздів, пустоти,
Усього негативу ти звільнишся.
