Руки зав’язли по лікті у ніч, наче в тісто.
Ніч попід нігтями темним і попід очима.
Пахне лавандою дім, у якому затісно
гратися в піжмурки з тінями,
бути нічим.
Третьою з краю, об’ївшись хмільної блекоти,
йти чи не йти.
У собі пронести, як проказу,
пам’ять. А білка, що колесо це не докотить,
стане тобою.
Казкою недоказаною.
Бути усім, доки мружиться посмішка повні.
Спати – не спати…
ця дівчинка виросте вчора
з куцих спідничок і крадених телефонів.
Дівчинка-лялечка квапиться
з білого в чорне.
