Ми з тобою злодії, двоє циган, що викрали Сонце -
Хай посвітить і нам на зворотньому Місячнім боці,
Бо у нас тут море – одне, а кратерів – море,
Словом - нудьга (хазяйка психкатегорій)!
А було - на місячнім грунті ми слали собі килимки
(як на пляжі), й дивились, як гаснуть над нами зірки,
Як з тихим шипінням проносяться метеорити,
шпигують машини із сусіднього синього світу…
Бувало ж, сиділи край Моря єдиного, званого М.Мрій,
І в темнім безлюдді, де мріється так, що хоч вбий,
В базальтову прірву знічев’я кидались камінням
І довго вслухались у німе піщане шерхотіння,
Бо там - лиш базальтова пустка,
Ні зблиску якого, ні плюскоту…
І саме тоді, у тій тиші – беззвучній_безмежній_безсвітлій
Народилась ця думка недобра (для когось - підла!) –
І так ми з тобою, двоє циган, прості місячні хлопці
На кілька годин украли у Всесвіту Сонце…
