Камінчик за камінчиком
спливає,
змиває рікою
страшну
чорно-білу
мозаїку..
твоє відображення -
лише зі штрихів,
лише з темних ліній -
тіней..
Лиш очі -
наче світло -
гадюче,
гіпнотизуюче світло
десь поміж ясністю бірюзи
та тьмяною зеленню твані..
Камінчик за камінчиком -
спливає гравій
i хаотична
різнобарвна
мозаїка снів .. -
..простягаю долоню -
хочу напитися -
джерело прозорішає..
рука кришталевіє -
п´ю повітря -
п´ю довготривале
бамкання дзвонів
з вежі
затопленої хутірної церковки,
п´ю довгий
густий і хмаристий,
наче вершки,
вечір.. -
п´ю, здається, Hіщо..
..але, як видається, все не так -
п´ю лише
світло-важку
пустоту-порожнечу...
