Недитячий мій світ вже наскрізно цинічний як Хаус
несерйозні мелодії вітру давно вже не кличуть
заблукала я геть у міській какофонії пауз
між пробілами вулиць рядочки свободи не вичитать
Неймовірна ця ніч мов нав’язлива гра у піжмурки
невибагливі правила: прагнення в сон-провалля
знову спрагло шукати щось з одержимістю нишпорки
у непотребі вічних потреб нереально реального
Невимовний той день, що закреслить ранкова заграва
неважливістю фраз удесяте скресаних навхрест
лишить попелу слід і від винного і від правого
і єдину дорогу небом до істини навпростець
