Мій друг-художник
схожий на двох моїх улюблених поетів
В його волоссі купається дощ
А з очей хлюпає літо
Мій друг-художник трохи езотерик
Я майже не бачила його картин,
хоч знаю точно – він їх пише
Лише коли вдихнеш жмут ароматів
олійної фарби, трави і достиглих поричок
побачиш: на полотні
проростає око змії і крила дракона.
Мій друг-художник відчиняє двері
В оселю тлустої пані Європи
Однією лівою і без слів
Але поштиво дарує букетик нагідок
І запрошує до менуету
Мій друг-художник заходить без стуку
У лазничку громадянки Росії
Тре спину, подає рушника
Оглядає кістляві сідниці
Думає: з цього міг би вийти добрий портрет
Аби зі спини: очі в неї недобрі
Мій друг-художник колись заблукає
На маршруті улюбленого мого поета
Загубиться в пасмах дротів залізниць і доріг
У шиплячих й гортанних чужинської мови
Телефонних гудках і сигналах машин
І тоді
Я зберу його пензлі й пастелі
Й намалюю будинок на хмарах
Щоби мав куди повертатись
