| © Христина Панчак, 04-07-2011
|
Ей ви, філософи, мовчіть,
Коли я буду говорити.
Як жити ви мене не вчіть,
Бо я вже знаю, як не жити.
…Одна безмежна площина,
Душа там термін відбуває.
Комусь наркотик – сатана,
А хтось за випивку вбиває.
Одним брехня – сестра і брат,
А іншим гроші – мама й тато.
Комусь кар’єра – Арарат,
Комусь – лише б дітей багато.
Ей ви, філософи, мовчіть!
Стирає вічність межі в часі…
Постане все заздалегідь
В новій словесній іпостасі.
Свідомість тисячі площин
Спроможна в просторі відкрити.
І в кожній кожен – сам-один,
І на одинці вчиться жити.
Для когось Бог – його мета,
Комусь бракує сили волі.
А в інших істина – свята,
Але переконання кволі.
Ей ви, філософи, мовчіть!
Бо там, де плоть перемагає,
Там розум спить. Як розум спить,
То дія логіки не має.
І з площини на площину
Душа втікає з тіла в тіло.
І подолавши не одну,
Знаходить те, що так хотіла.
Думки – наточені ножі.
Думки – найбільша наша сила.
Ескізи, фарби, колажі
Вбивають і дарують крила.
Ей ви, філософи, мовчіть,
Дозвольте тиші говорити.
Як жити все-таки не вчіть,
А поясніть, навіщо жити?
Одна безмежна площина,
Або численні півплощини.
І в часі не існує дна,
Кінця, початку, середини.
І всі залежні, так чи так.
Ніхто не вільний абсолютно.
Морально, віртуально… Як?
Фізично, брендово, валютно…
Ей ви, філософи, мовчіть,
Не дайте приводу до бою.
Ви не мене, а їх навчіть
Без крові битися з собою.
Одним брехня – а ля фінал,
Для інших гроші – їхня втрата.
Комусь в’язниця – п’єдестал
І без сім’ї, без Арарата…
Мільйони душ на площині,
Що невиразні ловлять тіні.
І тільки погляди сумні,
Та сподівання безнадійні…
Ей ви, філософи, мовчіть,
Бо всім судилося мовчати!
Як жити, ви мене не вчіть,
Навчіте, як не помирати…
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
