Торкаюсь долонею зимної плитки в ванній.
Скуйовджена зачіска – добра усталена звичка.
Печаль доганяє поїзд її останній,
А муза скандалить – невиспана істеричка…
Важко згадати, коли востаннє писала
Відвертими фразами і щасливими віршами.
Муза скандалить… Вона вже мене дістала!
Каже, відомі мають справу і з гіршими.
В лічені миті дзеркало вкрилося парою,
Очі сльозяться десь на задньому фоні.
Печаль доганяє поїзд її примарою,
Всихає вазон покинутий на підвіконні…
Біла піжама і повно довкола блідості,
Тіло стомлене пахне чорною кавою.
Совість із першою групою інвалідності
Розум споїла мрякою солодкавою.
Стікає вода віями, спокій – нервами,
На кухні тарілки літають і голосно падають.
Відомі стають повіями або стервами,
Всі інші стають минулим – про них не згадують…
Змиваю ретельно залишки злої заздрості,
Чуже співчуття стікає струмками синіми.
Противне на смак гірке почуття меншовартості.
Чи всіх досконалих вважати у цьому винними?
Печаль доганяє поїзд її поспішно.
Скуйовджена зачіска – добра усталена звичка.
Мені не страшно, а навіть...шалено смішно,
Як муза скандалить – невиспана істеричка…
