порцелянові сни розбиваються веснами
немов воду веслами сікти
ні я
ні ти
не знаємо вчорашньої миттєвості
стій
зажди
не йди
ми тіні що дремось по стінах постійно і
танемо снігом весною як листя
що сиплеться повільно по вікнах
покірно носимо вірші з кавою у ліжко
трохи голосно мабуть мовчимо
і постіль міняємо на чисту
викреслюємо старі лиця і числа
в календарях
і так до безмежності
уже не з тобою стрічатиму ранок
сумний і насуплений
давай дати посунемо щоб
швидше забулось усе
переливати з порожнього в пусте
усе не те
усе не так як би хотілось
забуватись у часопросторі
просто так
lose yourself
а я думав буде лоскітно
треба щиро молитись
щоб рани загоїлись
