Сонними ранками ,тихими ганками,
трохи соромлячись ,люду сторонячись .
перебираючи ніжними лапками,
тихо минаючи будки з собаками,
нишком прокрався і в темряві зник
наш незвичайний,малесенький Звик!
Був то не цуцик і не кошенятко-
досі небачене дивне звірятко!
Мав він животик як вата пухкенький
біленькі вушка і хвостик сіренький
Очі мов зорі блищали вночі
понад усе він любив калачі!
Як прокрадеться бувало до хати
стане там їжу одразу шукати!
Але й зі смаком надкушував Звик
сало й картоплю ковбаску й часник!
А як уже він знайде калачі
так і просидить всю ніч на печі
сьорбає чай солоденький із медом
вміло заводить розмову із Ехом
Ехо то Звика найліпший був друг
знали про це усі дітки навкруг
І як зберуться ті друзі удвох
стануть вести непростий діалог
так і сьогодні наївшись від пуза
Ехо струснув свої довгії вуса
трохи примружився руки розвів
Звику історію він розповів
але історія та непроста
Ехо сказав що вона чарівна!
Звик від цікавості аж затремтів
лапками сплеснув і чай свій пролив
"Отже-так Ехо поважно почав-
ліг я вже спати як хтось закричав.
Сталось то в ясную зірную ніч,
я із горища тай стрибнув на піч.
З печі-на лаву,а там ледь не впав,
Трошечки сіна собі підібгав.
З нього тихенько скотивсь на підлогу,
але поглянь,Звику,збив собі лоба!"
Ехо похнюпився,очі потер,
Звик ще подумав:"Добряче подер"
Глянув на Ехо спитав,чи болить,
той відмахнувся й давай говорить:
" Я по-тихеньку крадусь килимками,
трохи навписядки трохи бігами,
Двері важкенні як міг так відпер,
очі підняв-на хвилинку завмер,
Далі,мій друже,хоч вір,хоч не вір,
я почувався,як зляканий звір.
Сівши під шафою проти вікна,
заціпенів я,чи хто-його-зна?"
Звик аж уважніше слухать почав,
вушка наставив,калачик відклав.
Мовить знов Ехо:"Подумав-біда,
де ж господиня моя молода?
Тільки я очі нагору підняв,
виліз зі схованки-знову упав.
В ліжку лежала моя господиня,
а на руках-ледь помітне створіння.
Криком кричало і плакало грізно,
щось вимагало то гнівно,то слізно.
Ззовні було,як мале зайченя-
лапки маленьки і шерсті нема.
А господиня сміялась-ридала,
ні на хвилинку із рук не пускала.
Очі горіли тремтливим вогнем,
пахло в кімнаті вчорашнім дощем"
Ехо раптово спинився й мовчав,
на Звика з підозрою він поглядав.
Той аж заходився,бідний,від сміху,
вже і забув коли мав таку втіху.
Ехо не знав як поводитись з тим,
думав,що Звик так глузує над ним.
Ну а пухнастик на те не зважав,
він ще гучніше сміятись почав.
Ехо тоді не на жарт розізлився,
трохи подумав і Звику помстився.
Стрибнув із печі,як гумовий мяч,
взявши зі столу останній калач.
Звик як угледів що Ехо зрбив,
жарти одразу усі залишив.
Очками кліпнув,хвоств підібгав,
в друга пробачення він попрохав.
Каже:"Мій,друже,ти вибач мене,
сам розузумію,що то було зле.
Але як тільки усе уявляю,
то мимоволі від сміху лягаю."
"Що ж тебе тішить скажи-но,будь ласка,
думаєш,мабуть,що все це лиш казка?"
Ехо бровою старанно повів,
вуса стряхнув і на лавочці сів.
Звик був розумний і дуже кмітливий,
друга любив він і був із ним щирий.
Стрибнув на лавку,де Ехо сидів,
лапку потиснув,в кімнату повів.
Ехо злякався й пручався іти-
крик не виходив йому з голови.
Жодної ночі не спав він спокійно-
плакало так немовля мелодійно.
Звик наш не втримався-знов засміявся,
Ехо тепер вже не так хвилювався.
Другу у відповідь ствердно кивнув,
поріг перестрибнув і страх свій забув.
Ось підійшли вже вони до кімнати,
двері взялися разом відчиняти:
Зліва був Ехо,а справа став Звик,
лиш прочинили і очками-зирк.
Тепло і тихо в кімнаті було,
а за вікном різнотрав'я цвіло.
Запахи квітів,суцвіття калини,
все намагалось дістатись дитини.
Півники сперлися на підвіконня,
тюльпани,нарциси,а з ними й півонія.
Дружно усі притулились до шибки,
так намагались,аби було видко.
Ехо зі Звиком тихенько зайшли
і до колиски удвох підійшли.
Там щось лежало маленьке,мов котик.
видно було лише ручки й животик.
Ехо побачив оце і зрадів,
диво те спало,лиш носик сопів.
Ніжки то бігли,то знов зупинялись,
щічки від спеки румянцем вкривались.
Звик стояв поряд і тим милувався,
потім до Ехо таки обізвався:
"Що,-каже,-гарне оте дитинчатко?"
"Тепле й мякеньке,неначе курчатко!
Але заждино-но,-тут Ехо додав,-
як же сюди цей маленький попав?"
"Зараз усе розкажу,ти сідай,
але дивись за думками встигай!
Крім нас і людей є на світі Кохання,
і має воно особливе завдання!
На вигляд прозоре,неначе серпанок,
за спиною крила,вінок із кульбабок.
Обличчя осяяне світлом веселок,
сидить на плечі білосніжний метелик.
Кохання невпинно світами витає,
ретельно до пари людей підбирає.
А знайде-метелик до них доторкнеться,
зустрінуться двоє і пара складеться.
Хто вміє-Кохання дбайливо плекає,
а ні -то назавжди його відпускає.
Буває,що разом приходять і сльози,
у домі вирують і вітер,і грози.
Хто поряд терпіння і віру тримає,
той разом з Коханням всі біди здолає.
І потім,минувши усі перешкоди,
Кохання приносить свої нагороди.
Вночі прокрадеться до хати тихенько,
накриє закоханих крильми легенько.
І матиме дію чарівну той дотик,
він мамі дарунок сховає в животик.
То буде,як крихта,мале янголятко,
для мами і тата-їх рідне дитятко.
Ти бачив вже,Ехо,і чув його крики,
з малятами в домі з'являються Звики!
Ми мусимо вдень і вночі пильнувати,
любити малечу ,від Лиха ховати.
Я можу з дитинкою вже розмовляти,
до крику такого мені не звикати.
Кохання мене до сімї приставляє,
їх щастя й дітей берегти доручає."
На цьому історію Звик закінчив,
захекався трошки,на ліжку присів.
Тепер уже Ехо із себе сміявся:
"Ну як же раніше я не здогадався?"
Відтоді він Звика ще більш поважає,
з малечею вправно йому помагає.
Буває,від хати відгонить напасть,
а часом-останній калачик віддасть.
так Ехо зі Звиком живуть у ладах
зустрінемось з ними в наступних казках!
