У місті паломників взяти собі кімнату,
Розкласти на ліжку брудні та вологі речі,
У місті церков московського патріархату
Сидіти на мурі й дивитись, як сходить вечір
На храми, в яких черниці ховають лиця
І рук уникають, кладучи на конторку здачу.
А торговки на брамі зазирають тобі в зіниці –
Так, наче тихо сміються про себе, наче
У цьому місті, де все і про всіх відомо,
Усім їм давно відомо усе про тебе –
Минуле твоє, майбутнє, і врешті – втома,
Що світить, неначе прозора вода між ребер.
Паломники! - дражнять діти на скутерáх. -
Ми знаєм усі ваші спогади, ваші сни.
Вони лишаються нам по загиджених номерах,
Загорнуті у простирадла, збиті у ковтуни.
Нам лишаються на площах відбитки ваших ніг,
І ми їх спродуєм потім – за безцінь, по ходу –
Мовби нетлінні мощі, мовби камінчики кремінні,
Що родять, наче картопля, по наших городах.
І що нам ваші молитви і ваша печаль?
Що нам до того, звідки прийшли, і хто ви?
Ми знаємо твердо: шукаючи свій причал,
Ви вернете знов у місто своє портове…
