Суничні переверзії літа, як мед на скоринці сонця,
Як випічка духмяна не деці, у волоссі ромашка
І усмішка оклахомця.
Відкриєш кватирку – зусібіч метелики линуть,
Прозорокрилі, бентежні, імпульсивні.
Що хоч очі закривай – слухай шерхіт крил, лий ртуть,
Хай котиться кульками липи,
Коли вечір гратиме на клавесині,
А нам нестерпно захочеться пити.
І твої очі будуть сині-сині.
І буде вечір із сухарями і чаєм,
І руки на плечах
І запевнення, що ми не скучаєм.
Давай я подарую тобі цей вечір?
Цей затишок ліжка з розкиданим волоссям,
І трепет ранку, залитий, як настоянка, в склянку.
І ніяких зірок_зізнань_бажань.
Давай навчимося жити просто зараз
Без_учора_і_завтра.
Так ніби цей вечір і наша зустріч – це все,
Що ми маємо.
Така собі спільна мантра.
